CANactions
Громада як соціальний та просторовий феномен
«Зацікавленість громад у розвитку – запорука виходу країни з економічної кризи».
(Геннадій Зубко, міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, 14.01.2016)

«Об'єднання громад веде до відродження українського села та всієї української економіки».
(Володимир Гройсман, прем'єр-міністр України, 09.02.2016)

«50% грошей країни має бути у громадах для того, щоб громада мала можливість сама планувати, як має жити». (Петро Порошенко, президент України, 10.11.2017)

«Гостинний двір необхідно передати у власність громади столиці».
(Віталій Кличко, київський міський голова, 10.05.2018)

«У Запоріжжі громада знесла будівельний паркан. У місті борються за парк, який вирубали заради ТРЦ». (Телевізійна служба новин (ТСН), 10.08.2018)

«Громади очікують наведення ладу в законодавчому регулюванні сфери містобудування».
(Олександр Слобожан, виконавчий директор Асоціації міст України, 22.08.2018)

В Україні все частіше звертаються до поняття «громада» для опису політик міського та регіонального розвитку. Здебільшого громада в цьому контексті розглядається як усталена територіальна спільнота, здатна на формування певної позиції щодо ключових питань місцевого розвитку, а також готова на солідарні дії щодо вирішення спільних проблем. Громада може як виступати в авангарді місцевого суспільно-політичного життя, майже ототожнюючись з поняттям місцевого самоврядування, так і перебувати в опозиції, подекуди стихійній, до рішень та процесів, що йдуть всупереч інтересам її членів.

Точкою відліку поточної хвилі інтересу до громад можна вважати квітень 2014 року, коли затвердження Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні по суті дало старт реформі децентралізації влади в Україні. Найпомітнішим кроком реформи став процес об'єднання територіальних громад, що триває і сьогодні. За даними Мінрегіону, на серпень 2018 року було утворено вже 803 об'єднані громади [1] , що становить близько 66% від затверджених урядом перспективних планів. Процес об'єднання міських, сільських та селищних рад означає не просто укрупнення територіальних одиниць, а й новий перерозподіл коштів між державним та місцевими бюджетами і створення нового масштабу для формування базової соціальної інфраструктури, насамперед освіти та охорони здоров'я.

Фактично, йдеться про те, що новостворені об'єднані громади зможуть стати основою нового адміністративно-територіального устрою країни та базовою ланкою системи розселення. Позатим, на рівні громади реалізовуватиметься так званий принцип «повсюдності», що закріплює управління землями за межами населених пунктів за органами місцевого самоврядування. Регіональний просторовий розвиток, втримання стрімко спадаючої демографії малих міст та сільських поселень, забезпечення функціонування соціальної інфраструктури на місцях — далеко не повний перелік сфер відповідальності новоутворених громад.

Тим часом, на рівні окремих поселень, особливо великих міст, громади різних рівнів — від групи мешканців новозбудованого житлового комплексу до територіальної спільноти міської околиці, району чи міста в цілому — дедалі частіше згадуються в контексті політик місцевого розвитку. Йдеться насамперед про локальний (і часто марний) спротив неконтрольованій забудові і ущільненню міського простору, але й також про розподіл частини місцевого бюджету розвитку на проекти, за які може голосувати «громада» в рамках бюджетів участі.

[1] 98 громад все ще очікують на рішення ЦВК про призначення перших виборів.

Розпочати осмислення громади як суб'єкта управління територіями в Україні можливо, повернувшись до Женеви 1878 року. У цей час Михайло Драгоманов, звільнений з Київського університету, засновує тут часопис «Громада», що проіснував до 1882 р. та складався з п'яти збірок художніх і публіцистичних текстів. Перша збірка відкривалася «Переднім словом до "Громади"», у якому видавці звертались до українських читачів, розділених між Російською та Австро-Угорською імперією, та зокрема викладали свою політичну програму.
«В справах політичних ми бажаємо:

Рівного права для всякої особи, як чоловіків і парубків, так і жінок і дівчат усякої породи (раси)
Неодмінної волі слова, печаті і науки, зборів і товариств
Безперешкодної самовправи (автономії) для кожної громади в її справах
Повної самостоячесті для вільної спілки (федерації) громад на всій Україні».

Обкладинка збірки «Громада»
зображення взяте з копії, що зберігається в бібліотеці УДПУ ім. М.П. Драгоманова.
Цікаво, що звертаючись до поняття «громада», Драгоманов прямо вказує на тотожність як вчення «громадівства» та соціалізму та посилається на досвід «громадівського» (робітничого) руху в Англії та Ірландії. Така паралель цілком збігалася з духом часу, коли великі промислові міста вікторіанської Англії найбільш гостро стикнулися з кризою міських нетрів, перенаселення та продовольчої кризи, опинившись в суцільній залежності від імпорту продуктів харчування з колоній.

Побоюючись революції, тогочасні інтелектуали шукали нові способи розселення, що послабили б суспільну напругу та дозволили відродити самодостатню економічну систему. Одним з таких способів стала утопічна концепція «міста-саду» Ебенезера Говарда, що передбачала створення нових поселень за муніципальною межею Лондону, побудованих на кооперації членів громади, що створювали спільний фонд розвитку і за рахунок акумульованих коштів спочатку виплачували вартість земель, а згодом — використовували отримані через ренту земель і будинків гроші на філантропічні цілі. Для забезпечення робочих місць громада шукала інвестора, що погодився би розмістити у її межах виробничі потужності.

Концепція міста-саду Ебенезера Говарда (1902)

Ілюстрація теорії «центрального місця» Вальтера Крісталлера змальовує залежність між кількістю, локацією і розміром поселень у системі розселення.
Соціально-економічна модель громади Говарда, отримавши відому репрезентацію у схемі з концентричними колами поселень та зелених поясів, стала основою для появи містопланувальної концепції міста-супутника та, разом з ідеєю конурбації Ґеддеса, теорією «центрального місця» Крісталлера, класичними проектами регіональних планів Аберкромбі та американської групи RPAA (Regional Planning Association of America), зумовила появу дисципліни регіонального планування.

Ідея мережі самодостатніх, але взаємопов'язаних поселень-громад знаходить відображення у цілому ряді сучасних національних систем розселення (як індійська система Unified Settlement Plan for India) та регіональних планів. Так, прийнятий у 2013 р. План міста Хельсінкі представляє візію для міста-регіону до 2050 року, що може бути сформульована як мережа самодостатніх та компактних поселень-громад, сполучених швидкісним громадським транспортом та «зеленими» та «блакитними» природними коридорами.
Артикульована у Плані потреба у компактному, комфортному, співмасштабному людині середовищі з багатьма центрами активностей та міського способу життя — розваг і споживацтва — свідчить про поєднання ідей міста-регіону з колом ідей, що асоціюються з так званим «Новим урбанізмом». Канонічний та захоплюючий опис життя громади Грінвіч-Вілледж, складений Джейн Джейкобс у «Житті та смерті великих американських міст», зумовив пошуки просторової форми для такої тісно згуртованої та гармонічної громади багатьма архітекторами. На рівні міського планування ідеї Нового урбанізму полягали у послідовній критиці модерністського міста з його поділом територій на функції та рознесенням функцій у просторі, що зокрема породжує розповзання міст та формування безкінечного передмістя-субурбії.

План Великого Лондону сера Патріка Аберкромбі (1944)
Скетчі Леона Крієра, архітектора і провідного теоретика Нового урбанізму, що критикують модерністичне планування та поділ міста на функціональні зони.
Із масовим виведенням великих промислових підприємств з Європи до країн, що розвиваються, у 80-ті – 90-ті рр. освоєння занедбаних індустріальних ділянок через проекти змішаної забудови та формування нових житлових зон та громад стало загальновживаним рецептом — Hafencity у Гамбурзі та Västra Hamnen у Мальмьо становлять лише декілька найбільш відомих прикладів цього процесу. Досить швидко вирішуючи задачу зміни функції території з індустріальної на житлову, багато подібних проектів втім зазнають складнощів, намагаючись привнести в нову забудову вкраплення інших функцій — громадських, комерційних, промислових — та місць прикладання праці, повторюючи тим самим долю багатьох проектів зразку говардівського міста-саду, що перетворились з виробничого кооперативу на тихі монофункціональні передмістя.

Завершуючи розгляд проекту «міста громад» (city of communities) з Плану міста Хельсінкі, варто згадати ще одну ідеологічну конструкцію, яку автори називають основою документу. Йдеться про книгу "The Rise of the Network Society" соціолога Мануеля Кастельса, частину трилогії, що оповідає про роль інформації в пост-модерному суспільстві. Накладання понять інформаційної, технологічної та соціальної мережі на усталений образ громади викликає питання — чи можемо ми й досі говорити сьогодні про ту саму територіальну спільноту, об'єднану усталеними культурними кодами та замкнену в своїй основі на ідеї нуклеарної сім'ї?

Загальна концепція Плану міста-регіону Хельсінки до 2050 р. (2013)
Повертаючись від "community" до «громади», слід також укорінити термін в україномовній історичній та культурній традиції. Так, у XIX столітті «громадою» прийнято було називати як поземельне селянське об'єднання із загальними зборами як керівним інструментом колективного прийняття рішень, так і політичні організації української буржуазної інтелігенції, що утворювались в містах України та за кордоном (як Київська громада, членом якої був Драгоманов). Цей понятійний розрив між містом і селом простежувався і в етнографічних дослідженнях, які довгий час фокусувалися на селянстві як виключному носієві етнічної традиції та духу громади.
Коріння такого уявлення можна зокрема віднайти у дисперсній (розсіяній) системі розселення аграрної України, що аж до форсованої індустріалізації початку XX століття базувалася на хуторській системі поселень, за якої навіть традиційно міські торгові активності концентрувалися у мігруючих по слободах і селах ярмарках.

Віднайдення нової опори сучасної системи розселення у об'єднаній територіальній громаді, після примусової колективізації українського села, Голодомору та інших потрясінь XX століття, видається задачею з багатьма невідомими, аж поки соціальні та просторові координати сучасної громади лишаються невизначеними.

Ілюстрація до повісті М. Гоголя «Сорочинський ярмарок»
художник — Костянтин Трутовський (1874–1876), збергіається в колекції Сумського обласного художнього музею.
Протягом року освітня платформа CANactions буде досліджувати та розкривати різні аспекти громади як соціального та просторового феномену.
Протягом року освітня платформа CANactions буде досліджувати та розкривати різні аспекти громади як соціального та просторового феномену.
Текст: Єгор Власенко
Посилання

Книги:

1. Castells, Manuel. The Rise of the Network Society: The Information Age: Economy Society and Culture, Vol. 1. Wiley, Oxford, 1996.

2. Howard, Ebenezer. Garden Cities of To-morrow. Routledge, 2013.

3. Jacobs, Jane. The Death and Life of Great American Cities. Vintage, 1992.

4. Krier, Léon. The architecture of community. Island Press, 2009.

5. Гримич, М. (Ред.). (2016). Антропологія простору: збірник наукових праць (Т. 1). Київ: Дуліби

6. Драгоманов, Михайло. "Переднє слово (до "Громади" 1878)." Вибране ("... мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні")/Упоряд. та авт. іст.-біогр. нарису РС Міщук (1991).

7. Паламарчук, Л. С. "Академічний тлумачний Словник української мови." Слово і фразеологізм у словнику (1980): 4-22.

Електронні ресурси:

8. Helsinki City Plan I Vision for 2050. Retrieved from: https://www.hel.fi/hel2/ksv/julkaisut/yos_2013-23_en.pdf

9. Моніторинг процесу децентралізації влади та реформи місцевого самоврядування станом на 10 серпня 2018. Доступно за посиланням: https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/302/10.08.2018.pdf