CANactions
Балкрішна Доші — лауреат Прітцкерівської премії 2018
Стаття підготовлена та перекладена на українську CANactions School
for Urban Studies (Київ, Україна).
I Рішення
Запозичено з https://www.pritzkerprize.com

Чикаго, Іллінойс (7 березня 2018 р.) — професор Балкрішна Доші з Індії був обраний лауреатом Прітцкерівської премії у 2018 р., оголошеної Томом Прітцкером, головою Hyatt Foundation, що спонсорує нагороду, яка вважається у міжнародній спільноті вищою відзнакою в царині архітектури.

Як архітектор, містопланувальник та вчитель, у останні 70 років Доші зробив вагомий внесок в архітектурний дискурс в Індії та світі. Зазнавши впливу майстрів архітектури 20-го століття Шарля-Едуара Жаннере, відомого як Ле Корбюзьє, та Луїса Кана, Доші зміг інтерпретувати та використати їх надбання у своїх роботах в такий спосіб, що засвідчує повагу до культури сходу та водночас підвищує якість життя в Індії. Його етичний та особистий підхід до архітектури мав вплив на всі соціально-економічні прошарки суспільства у широкому спектрі жанрів з 1950-х рр.

«Протягом багатьох років Балкрішна Доші завжди створював архітектуру, що була серйозною і ніколи не піддавалася зовнішньому блиску та швидкоплинним трендам. З глибоким відчуттям відповідальності та бажанням зробити дар своїй країні та її народу через високоякісну, автентичну архітектуру, він створив проекти громадських будівель, споруд освітніх та культурних інституцій та резиденцій для приватних клієнтів. [..] Доші надзвичайно обізнаний щодо контексту, у якому розташовані його будівлі. Використані ним рішення беруть до уваги соціальний, природний та економічний виміри, отже його архітектура повністю слідує принципам сталості.» – журі Прітцкерівської премії 2018
II СВІДОК
Віктор Кано Сіборро

Ніч середи, 7 березня 2018 р. Я сидів в одному з багатьох просторів для спілкування, спроектованих Балкрішною Вітґальдасом Доші у 1962 р. для кампусу університета CEPT в Ахмедабаді (Індія). У цьому просторі, де зникають межі між публічним та приватним, я вів захоплюючу бесіду з іншим іноземним викладачем про наше захоплення складністю індійських просторів, аж коли студент із розпахнутими очима та широкою посмішкою підійшов до нас та проговорив скоромовкою: «Професор Доші отримав Прітцкера». Моя відповідь, що вібрала у собі суміш подиву та радості, так і не була помічена молодим хлопцем, що побрів далі у стані, близькому до екстазу. Він зник.

Прітцекрівська премія 2018 р. є не лише відзнакою здобутків однієї людини, як це буває зазвичай, але також великою шаною для всієї країни. Країни, що визнає Доші батьком пост-колоніальної та сучасної індійської архітектури. У 1947 р. Індія здобула незалежність від Британської імперії. Між 1951 та 1954 рр. Доші працював в ательє Ле Корбюзьє у Парижі. У 1955 він повернувся до Індії та відкрив власну студію в Ахмедабаді: фундацію Vāstu Shilpā. Там він розпочав процес адаптації, модулювання та навіть перекроювання модерністського руху, що збудував велику частину західного світу за кілька десятиліть, з метою наблизити його до специфічного індійського контексту.
Він уникає банальних схем. Він визнає різність, специфічність та індивідуальність спільнот. Він цінує традиційну естетику та технології будівництва та застосовує їх у своїх делікатних проектних рішеннях. Рішеннях, що відображали країну такою, якою вона була, а не такою, якою її хотіла б бачити колоніальна влада.

У таких проектах, як блискучий житловий комплекс «Аранья», він ідентифікує неможливість нав'язування архітектурного ордеру – «добре спроектований та добре побудований простір для проживання сам по собі не обов'язково створює стабільну та активну спільноту з можливостями та засобами для зростання» – та намагань змусити життя прийняти статичну форму та позбавити його можливості еволюціонувати за обставин, що змінюються – «увага до гнучкості та еластичності на всіх рівнях планування має забезпечувати здатність проектних пропозицій динамічно реагувати на отримані відгуки». Публічний простір тут є дійсно публічним та пристосованим до розміщення храмів, проведення дитячих ігор, повсякденних робіт та громадських зборів. Аранья наразі є місцем, де проживає майже 80 000 людей. Проживає життя.
Але якщо найбільш характерною рисою робіт Доші є бажання зробити достойним життя найбідніших верст суспільства, не варто також забувати як він, через свої проекти, передає зв'язок між тілом, розумом та природою. Цей містичний підхід досягає піку у проекті «Амдавад ні Гуфа». «Гуфа» означає «печера» на мові джугараті, що розповсюджена у Ахмедабаді. «Амдавад ні Гуфа» є підземною галерею, спроектованою разом з індійським мітцем Макбулом Фіда Хусейном, де кожен відвідувач знайде власний простір для рефлексії. «Пластичний простір [«Амдавад ні Гуфа»], що став тепер природним гарбхагріха (найсвященніший внутрішній простір в індуїстському храмі) або ж «золотим черевом», місцем, де кожен може дізнатись про свої попередні народження та реінкарнації. Такий несподіваний досвід змушує задати собі питання: Хто я? Звідки я? Що за часи зараз? Скільки ми маємо часу та кому він належить?»
Професор Доші живе в Ахмедабаді та кожен, чи-то студент, дослідник, архітектор, митець, друг або перехожий, є бажаним гостем у його домі та може обговорити з ним будь-що. Він дослухається до людей. Це є цілком нетривіальною рисою, адже він став тим, ким він є, тому що він навчився слухати впродовж свого довгого життя. 90 років.

Він дослухався до містичних архітекторів Ле Корбюзьє та Луїса Кана – їх індійські проекти вів Доші. Він дослухається до екстремальних індійських кліматичних умов, від задушливої спеки до мусонних повеней, у своїх проектах.

Гамірному архітектурному світу настав час дослухатися до пана Балкрішни Доші.

Вітання, професоре.

III Учениця
Неха Корде

Святкування почалося по всій країні і особливо у місті Ахмедабад, що стало свідком становлення професора Доші, його розвитку як дбайливого творця з надзвичайно самовідданим ставленням до роботи і, в той же час, щирою допитливістю, яка переповнює його навіть сьогодні!

«.. ми проектуємо задля виявлення кращого способу життя!» слова, які я запам'ятала, стоячи зовні аудиторії в Університеті CEPT, де я вступила до аспірантури. Аудиторія була заповнена вщент, і я могла тільки чути його впевнений голос та бачити візуалізації, які він описує. Майже десять років минуло, і я зараз починаю переосмислювати те, що він намагався донести до нас в перший же день, коли я чула його. Ми живемо в країні з населенням близько 1.3 мільярда та зі складною суспільною структурою, що формує наші громадські простори. Практика Доші маневрує цими просторами та обставинами, що їх сформували, культивує і реагує на їх контекст, враховуючи кліматичні умови Індії та її традиційні культурні цінності, з якими ми живемо. Саме в цьому він експериментував із своїми ідеями, вигадуючи щоразу різноманітний підхід до кожної з новостворених форм.
«Доші об'єднав незмінні цінності сучасної архітектури з дослідженням підструктур індійської традиції. Основні уроки Ле Корбюзьє та Луїса Кана він трансформував, щоб працювати із складним кліматом та потребами прадавньої цивілізації, яка зазнає драматичних змін».
Ми можемо чітко бачити два аспекти, які підкреслив Кертіс (1988):

1. Формування сучасної архітектури Індії та внесок у процес визначення національної ідентичності після незалежності (бл. 1947-60), та
2. Прямий зв'язок із видатними архітекторами Корбюзьє та Каном та їх вченням.
Пізніше, 1977 року він співпрацював з Джозефом Аллен Штайном і Джай Рттан Бхаллою. Він ініціював власну практику - Vāstu Shilpā Consultants (1979-81), де розробив проект власної студії – Сангат – на межі міста та сільської місцевості на заході Ахмедабаду. «Сангат» означає «рух у співучасті», і це місце є чимось більшим, аніж просто архітектурне бюро. Поки я працювала там, відчуття місця та простору відволікало мене від повсякденної рутини і мотивувало усіх та кожного продовжувати дослідження кожного дня! Доші все ще гнучкий і, в той же час, непохитний щодо усього, що відбувається навколо нього, він може спілкуватися зі своїм садівником з тією ж шаною, як із професіоналом або зі своїми студентами. Він приймає та вітає життя, як воно є!

Прагнення Доші до автентичної архітектури, комбінування старого та нового, місцевого та всесвітнього, виходить за межі Індії. Прітцкерівський лауреат 2018 р. допомагає нам усвідомити те, що відбувається на світовій арені і показує неабиякий потенціал розмаїття культурного та регіонального контекстів, перебуваючи в однії із азіатських країн.

Глибока повага та щирі вітання від усього серця моєму наставнику!

IV Студія
Ніклас Фанелса, Маріус Хелтен, Бьорн Мартенсон, Леонард Вертген
(фрагмент з Architecture Reading Aid Ahmedabad, 2015)

Протягом двох місяців ми щоранку подорожували до Сангат, студії індійського архітектора Балкрішни Доші. Зазвичай ми винаймали рікшу на найближчому узбіччі: з усіх боків нас оточували скупчення галасливх машин, скутерів та візків, запряжених верблюдами. Перед нами звивалася висока стіна, оповита тропічними рослинами. За стіною височіли дерева. Ступаючи за браму, ми потрапляли у чудовий сад, що також вміщав у себе будівлю студії. Гуркіт міста потроху вщухав. Студія складалася з білосніжних куполів, частково занурених у землю: у спекотні дні персонал охолоджував їх струмками води, що стікала донизу низкою каскадів. Учасники студії у перерві зустрічалися на чашку чаю масала у затіненому саді, який також використовувався для переглядів проектів та воркшопів з виготовлення макетів. Час від часу мавпи починали галасувати на даху, і їх відганяли довгими палицями.

Лише через кілька тижнів ми помітили, що насправді обидва боки стіни активно використовувалися. Пересувний кіоск, перукар, продавець чаю масала та кравець облаштували свої бізнеси у просторі між стіною та вулицею. До стіни притуляли дзеркало, вона слугувала для захисту від вітру та сонця, як межа та як опора. Нашу увагу так відволікли незвичні звуки та запахи, транспорт та спека, що ми і не помітили, як різноманітно використовується стіна. Протерши очі, ми подорожували крізь місто у наступні тижні, збираючи багато нових вражень.
Післямова
Рудольф Греф

Є надія, що доба модерну породила не лише «білих слонів»*. Те, що ми бачимо у роботах Доші, є не лише свідченням неабиякого таланту, що зростав під доглядом блискучих майстрів. Натомість вони дозволяють припустити, що модерн надав нам не лише всепоглинаюче відчуття анонімності та безупинну хвилю вимирання культур, що огинала земну кулю декілька разів, немов ядерна реакція, внаслідок столітної глобалізації. Можливо, доба модерну також стверджує наше спільне майбутнє на маленькій блакитній кульці Землі, що не потребує обов'язкового винищення нашого культурного минулого. Кожний широкий або загальний план зображень робіт переможця цьогорічної Прітцкеровської премії, кожна перспектива, наближена чи віддалена, свідчить про локальну ідентичність у глобальній культурі у спосіб, що залишає в тіні самого автора, проте промовисто проголошує модерн у матеріалах, стилі, формі та деталях у таки спосіб, що ми, очевидці, можемо бачити велич, яку ми так часто заперечуємо у модерністській архітектурі та добі модерну загалом. Велич виникає зі змоги прийняти інакшість, злитися з нею, змусити її сяяти. Велика рідкість, коли наші горизонти розсуваються у такий спосіб, і ми можемо бачити непізнані раніше речі. Саме це вдалося Балкрішні Доші.

* «білий слон» – фразеологічний вираз, що означає щось надзвичайно дороге, але непрактичне та безглузде.

Автори:

Нега Корде є учасницею навчальної програми CANactions School of Urban Studies ASIUD 2017/2018. Нега є доцентом Архітектурного Коледжу у Мумбаї (Індія) та має широкий досвід в сферах архітектури та міського дизайну.

Рудольф Греф є тьютором та ментором у CANactions School for Urban Studies. Рудольф є архітектором за фахом та випускником Технічного університету міста Грац, останні 10 років він працював над проблемами землекористування та розвитку міст у Румунії та заснував практику Vitamin Architects. Зараз він працює як містопланувальник у Чернівцях в рамках проекту "Інтегрований розвиток міст в Україні".

Віктор Кано Сіборро є викладачем та науковим співробітником в рамках дослідницької програми 2018 року в університеті CEPT (Ахмедабад, Індія). Віктор є архітектором та має ступінь магістра в галузі передових архітектурних проектів (2013 р.) від ETSAM у Мадриді, де зараз він працює над докторською дисертацією. У 2017 році він був тьютором Міжнародного воркшопу "Мистецький Арсенал: сценарії просторового розвитку", організованого CANactions School for Urban Studies.

Посилання:

Книги:

1. Curtis, W. J. R. (1988). Balkrishna Doshi – An Architecture for India, Mapin Publishing Pvt. Ltd.

2. Fanelsa, N., Helten, M., Martenson, B. & Wertgen, L (Eds.). (2015). Architecture Reading Aid Ahmedabad, Berlin: Ruby Press

Електронні ресурси:

3. Doshi | The Pritzker Architecture Prize. Retrieved from: https://www.pritzkerprize.com/laureates/balkrishna-doshi

Зображення, плани та малюнки надані VSF.