CANactions







Житло—усвідомлення державою своїх обов'язків
Інтерв'ю з Урсулою Клєефіш-Йобст


Житло—усвідомлення державою своїх обов'язків

Інтерв'ю з Урсулою Клєефіш-Йобст
Урсула Клєефіш-Йобст—німецька дослідниця, докторка історії мистецтва та археології, кураторка Музею будівельної культури (Museum der Baukultur) Північної Рейн-Вестфалії, авторка книги "Усім потрібне житло. Справедливе, соціальне, доступне". У травні вона вперше відвідає Київ та виступить в рамках Міжнародного Архітектурного Фестивалю CANactions 2020. В інтерв'ю CANactions School Урсула Клєефіш-Йобст розповіла про особливості державного регулювання ринку житла Німеччини, чому саме сьогодні соціальне житлове будівництво знов набуває своєї актуальності, а також про книгу "Усім потрібно житло", яка незабаром буде видана українською видавництвом CANactions.
CANactions School: Нам дуже приємно познайомити українського читача з вашою книгою. Що стало передумовою написання "Усім потрібне житло. Справедливе, соціальне, доступне"?

Урсула Клєефіш-Йобст: У Німеччині на відміну від інших держав Європи традиційно більше людей живе у винайнятому житлі, ніж у власному. Це не стільки соціальне питання, скільки культурна особливість, яка виходить із середньовіччя. Від початку нового тисячоліття у великих містах і міських агломераціях Німеччини ринок житла зазнає великого тиску. Зокрема родини з дітьми, літні самотні люди, студенти і молоді люди, які здобувають професійну освіту, шукають доступні квартири. Тобто квартири, за оренду яких їм не доводилось би платити половину їхнього місячного доходу.

Таким був контекст створення цієї книжки: як можна забезпечити доступне житло для всіх, насамперед там, де хочуть мешкати люди зі своїми різноманітними потребами. Отже, житло означає не просто «дах над головою», а, насамперед, має забезпечувати людині простір для власного життєвого проекту.

Німеччина у 1920-х і на початку 1930-х років, у той економічно дуже складний час, створила зразкове житлове будівництво для багатьох. Книга висвітлює ідеї та концепції цього історичного соціального житлового будівництва. І виявляється, що багато зазначених у книзі підходів не просто знов актуальні, але і пропонують рішення для сьогоднішніх проблем. Однак перед нами стоять й інші потреби, виклики і вимоги до житла у дедалі більш плюралістичному суспільстві, де щораз більше людей вступають у тимчасові життєві спільноти, а від працівників вимагається висока гнучкість—таким чином дехто має по декілька місць проживання. Крім того, суспільство старіє і все більше людей потребують підтримки у побуті. У 1920-х роках політика, економіка і суспільство поставили собі запитання: як ми бачимо наше житло в майбутньому, а відповідно і наше співіснування? Саме про ці питання знову йдеться сьогодні.

Ви визначили місію Museum der Baukultur, кураторкою якого ви є, як "привести архітектуру туди, де вона відбувається". Поясніть, будь ласка, що це означає?

Ми називаємо себе музеєм, але це не музей у класичному сенсі цього слова, позаяк ми не маємо жодної колекції і власного виставкового простору, тобто не маємо постійної будівлі музею. Ми створюємо концепції виставок з різноманітних тем архітектури і міського розвитку та експонуємо їх там, де відповідні виставки можуть бути найбільше затребуваними та нагальними.

Наприклад, виставку «Усім потрібне житло» («Alle wollen wohnen») ми вперше експонували в старому фабричному цеху. Цех був частиною нового центрального житлового кварталу в Кельні, який саме у той час будувався на території колишньої фабрики. Просто з виставкової зали можна було бачити будівельний майданчик—таким чином те, про що ми говорили й дискутували на виставці, одночасно поставало зовні за дверима. Безпосередньо на місці ми напряму спілкувались з містопланувальниками, архітекторами, житлово-будівельними товариствами, приватними забудовниками і майбутніми мешканцями.

Для кого написана книга "Усім потрібне житло"?

Оскільки житло — це право людини, то питання про те, як і де ми хочемо жити, стосується нас усіх. Це не тільки питання до містопланувальникиів, архітекторів та інвесторів, але для всіх людей. Байдуже, чи живуть вони у великому місті, в агломерації, у селищі чи селі.
Виставка «Усім потрібне житло» («Alle wollen wohnen») в Кельні. Фото Claudia Dreysse.
Книга, повертаючи нас у минуле, водночас відкриває перед нами перспективу майбутнього.
У книзі йдеться про те, що житло—це, насамперед, соціальне питання, вирішення якого є визначальним для соціальної згуртованості суспільства. Як ви пояснюєте цей процес?

Стаття 25 Хартії ООН 1948 року про Права людини визнає за кожною людиною право на «гідне людини житло». Там чітко зазначено, що помешкання має служити не лише для захисту від негоди, але й задля безпеки та збереження приватної сфери. Таким чином, у праві на житло закріплено також і право на особистий життєвий розвиток, що теж є обов'язком держави. Так само, як всі ми щодня потребуємо якоїсь їжі, так ми потребуємо і гідного людини помешкання Житло є віддзеркаленням суспільного співжиття, але також і усвідомлення державою своїх обов'язків.

Які інструменти та дії є найважливішими для створення доступного та якісного житла для кожного?

Одна з вирішальних передумов для доступного житлового будівництва—щоб держава (у Німеччині це окремі федеральні землі і територіальні громади) управляла, втручалася, не залишаючи житлове будівництво тільки вільному ринку.

Інструмент управління—це земля під забудову. У 1980-х роках у Німеччині багато територіальних громад відчудили ті нечисленні земельні ділянки, які ще були у їхній власності, щоб покращити свою складну економічну ситуацію. Це мало лише короткотерміновий ефект, адже тепер цим громадам бракує земельних ділянок для здійснення житлового будівництва. Тож на ринку житла панують приватні інвестори і великі житлово-будівельні товариства, які котуються на біржах і мусять господарювати так, щоб отримувати прибутки. Шляхом надання земельних ділянок для житлового будівництва територіальні громади і міста могли б також керувати соціальною структурою кварталів, у яких вони поєднували б вільно фінансоване і підтримуване державою (соціальне) житлове будівництво. Надання земельних ділянок мало б бути прив'язане до соціальних концепцій. Це вже багато десятиліть дуже успішно практикує місто Відень, а Швейцарія вдається до такого методу протягом кількох останніх років. Іншою можливістю є надання землі під забудову у спадкову оренду. Це означає, що ділянка не відчужується, а здебільшого на 99 років здається в оренду, тобто залишається у неприватній власності.

Оскільки в наш час житлове будівництво можливе майже тільки в існуючих структурах, міських чи сільських, дуже важливо у новому плануванні житлових поселень і кварталів враховувати потреби сусідніх мешканців. Адже йдеться не лише про окремі квартири, але й про оточення, про квартал як цілість.

Говорячи про соціальне житло, які його форми є придатними до сучасних міських викликів?

Соціальні житлово-будівельні проекти мусять створювати додаткову вартість для оточення, для кварталу. Тому доцільно інтегрувати в них соціальні, культурні чи освітні заклади—дитячі садки, заклади догляду для літніх людей, місця зустрічі сусідів тощо.


Житлове будівництво—це завжди частина соціального і містобудівного оточення.
Виходячи з проведеного вашою командою масштабного дослідження історичної ретроспективи розвитку та еволюції цього питання, чи могли б ви передбачити, як зміняться форми та вимоги до доступного житла в майбутньому?

На це питання, власне кажучи, дуже складно відповісти дуже складно, оскільки ми не можемо передбачити, як наше співжиття диференціюватиметься, яких форм набуватиме. Класична родина вже нині не є домінуючою формою людського співіснування. До того ж, стрімка діджиталізація і далі змінюватиме наш світ праці, тому житло і праця, можливо, ще більше наблизяться одне до одного, що матиме вирішальний вплив на наші житлові потреби.

Можливо, аналізуючи два актуальні тренди, можна помітити риси майбутнього. Після Другої світової війни європейське місто було організоване як моноструктура. Виникли великі житлові блоки і велетенські житлові дільниці поза межами центрів, так би мовити на «зеленій галявині». Житло, праця, освіта, культура, дозвілля були чітко відокремлені. Сьогодні ці моноструктури знову розмиваються на користь змішування функцій.

Оскільки в наших містах й агломераціях ми не маємо більше так багато місця і ця тенденція посилюється, то в майбутньому кожна окрема людина не зможе претендувати на таку велику площу приватного житлового простору для себе, як зараз. У середньому нині кожна особа займає у п'ять разів більшу житлову площу, ніж на початку ХХ століття. Новітні тенденції щодо квартирних планувань вказують на рішення в сенсі більшої площі спільного використання у багатоповерхових житлових будинках при одночасному скороченні приватних площ. Ця так звана кластерна квартира має, наприклад, велике спільне приміщення для святкувань, більшу спільну кухню, спільну майстерню, апартаменти для гостей тощо. Звична впродовж століть сімейна квартира змінюється. До того ж у дедалі більш індивідуалістичному суспільстві водночас гостро постає потреба у спільноті—що само по собі не є суперечністю.

Тема Міжнародного архітектурного фестивалю CANactions 2020 —'Homes for Tomorrow'—житло. Яке головне завдання архітекторів та містобудувальників у створенні більш сприятливих місць для життя?

На мій погляд, важливі 2 ключові компоненти—«гнучкість» і «адаптація». Велика частина майбутнього житлового будівництва створюється посеред існуючого житлового фонду. Тому воно мусить бути адаптоване не тільки до нових житлових потреб, але й до сталих і ресурсоощадних структур. Велику роль у цьому відіграватиме стала модернізація житлового фонду 1950-1970-х років.

Нові житлові концепції і квартирні планування мають бути гнучкими, щоб реагувати збільшенням чи зменшенням житлової площі до мінливих потреб мешканців, до змін їхніх життєвих ситуацій. Колись у 1920-х роках вже з'являлась ідея «будинку, що зростає». Люди хочуть залишатися у своєму житловому оточенні навіть тоді, коли їхні життєві обставини змінюються. У Німеччині говорять про «рідний дім», і це поняття, мабуть, і далі залишатиметься однією з небагатьох констант, коли ми говоритимемо про житло.

Переклад з німецької: Ольга Сидор
Текст: Олена Возняк